Поетичне слово мого краю

Література рідного краю

АНДРУЩЕНКО Віра Іванівна (23.05.1969, с. Цвітне) – поетеса, педагог. 

    Закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна (1991). Трудову діяльність розпочала в Кіровоградській середній школі № 13. Згодом з сім’єю переїхала до Олександрівки, де проживає й нині. З 1998 працює в Олександрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1, викладає українську мову та літературу. Переможець районного конкурсу «Вчитель року» (2004).
    Писати вірші розпочала ще в школі. Твори друкувалися в студентській пресі, газетах «Молодий комунар», «Вперед». Вірші ввійшли до колективної збірки «Перлини поетичної творчості» (2007), збірки поезій Н. Купчинської «Щастя мені до лиця», навчального посібника Б. Кузика і Н. Стаценко «Мій рідний край». Вірш «Мамина криниця» покладений на музику композитором А. Борисенком. Пісня надрукована у збірці «Зоря материнства» (2005).
    Член Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».

БІЛОШАПКА Василь Вікторович (25.08.1959, м. Макіївка Донецької області) – публіцист, журналіст, краєзнавець. З 1982 року мешкає в смт Олександрівка Кіровоградської області, куди приїхав 1982 після закінчення Ворошиловградського державного педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка (тепер Луганський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка). Працював у школі, на районному радіомовленні, у районній газеті «Вперед», в обласній газеті «Народне слово». Зараз – головний зберігач фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею. Автор понад 10 книг, численних статей, нарисів, розвідок у газетах і журналах Кіровоградщини, Донеччини, Луганщини, Житомирщини, Києва, статей у наукових виданнях. Друкувався в австралійській газеті «Вільне життя». Був членом авторського колективу книги «Національна книга пам'яті жертв голодомору в Україні. Кіровоградська область». Автор низки статей в «Енциклопедії сучасної України». Упорядник ілюстрацій у книзі В. Панченка «Небо Левка Мацієвича» (К., 2009). Публіцистичні твори надруковані в альманасі «Літературна Кіровоградщина» (2009, 2010, 2011), журналах «Вежа» (Кіровоград), «Бахмутський шлях» (Луганськ). Одна з книг, написана у співавторстві з Б. Кузиком, у 4-й Всеукраїнській доброчинній рейтинговій акції «Книга Року'2002» у номінації «Візитівка» підномінації «Туристична література» посіла третє місце. Нагороджений медаллю України «За працю і звитягу» (2007), медаллю «За заслуги» науково-популярного журналу Російської геральдичної колегії «Гербовед» (2002), ювілейною медаллю «200 років М. В. Гоголю» Ростовської міської української національно-культурної автономії за зміцнення дружби народів Росії і України (2009). Лауреат кіровоградської обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова (2002) і кіровоградської обласної премії у галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка (2005). Член Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (з 2008), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» (з 2010), Національної спілки журналістів України (з 1985), громадської організації «Український центр розвитку музейної справи» (з 2006), Українського геральдичного товариства (з 1999), громадської організації «Земляцтво Олександрівщини» (з 2005), історичного клубу «Холодний Яр» (з 1997), почесний член Національної спілки краєзнавців України (з 2004). Член Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».

    БІЛЮЧЕНКО Юлія Валеріївна (13.03.1972, Кіровоград) — поетеса.
    Здобула фах бухгалтера і працювала в м. Кіровограді. Довгий час проживала у с. Несватковому, де працювала завідуючою сільським клубом, написала свої основні твори. Нині мешкає у м. П’ятихатки Дніпропетровської області, але не пориває зв’язку з рідним краєм і колегами-літераторами. Вірші друкувалися у різних періодичних виданнях, зокрема у журналі «Малятко», увійшли до колективних збірок «Написане не зникає» (1994), «Зоря материнства» (2005). та шкільного посібника з української літератури «Із цілющих джерел рідного краю» (1999), альманаху «Вічна любов» (2010). Авторка книг поезії «За крок до щастя» (2004) та «Душі моєї цвіт» (2006). Член Конгресу літераторів України (з 2011), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» та Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила». 

ЗАЇКА (Пожванюк) Людмила Петрівна (02.02.1968, смт Олександрівка) – поетеса, педагог. Закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О. С. Пушкіна (1989). З 1989 по 1992 працювала вчителем російської мови та літератури в Староосотській середній школі. З 1992 по 1993 отримала другу вищу освіту за спеціальністю «практичний психолог в системі народної освіти» в КДПІ та працювала за вищеназваною спеціальністю в Олександрівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2. З 1994 по 2000 була директором Олександрівського районного центру соціальних служб для молоді при районній державній адміністрації, з 2000 по 2006 - головним спеціалістом з профорієнтації та профнавчання Олександрівської державної служби зайнятості. Писати поетичні твори почала в студентські роки. Вірші друкувалися в районній газеті «Вперед».

КРИМСЬКА Ірина Анатоліївна (20.10.1981, Кіровоград) – поетеса. Внучата племінниця письменника Андрія Кримського і дочка письменника Анатолія Кримського. З 1985 мешкала в с. Трилісах, де закінчила школу. Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка (…). Живе в смт Олександрівка. 1993 року дебютувала добіркою віршів в Олександрівській районній газеті «Вперед» та у «Кіровоградській правді». Вірші друкувалися в журналах «Вежа», «Поріг», «Жінка», «Дніпро», газетах «Молодь України», «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Вперед», колективних поетичних альманахах «Написане не зникає» та «Брунька роз¬крилась учора», «Зоря материнства» (2005), альманасі «Вічна любов» (2010). Автор поетичних збірок «Пелюстковий сніг» (1997), «Межа» (1999), «Непідкуплені дзвони» (2001), «У дощу позичу долі…» (2004). Лауреат трьох літературних конкурсів, у т. ч. Всеукраїнського літературного конкурсу «Наша земля – Україна» (1995), Міжнародного конкурсу «Гранослов» (1998), Міжнародного конкурсу імені Марусі Бек (1999, Торонто, Канада). Член Національної спілки письменників України (2003-2005), Конгресу літераторів України (з 2008), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ», Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».                     БІЛИМО СВІТ Білими римами віршами білими В стовпчик і просто – верлібрами хитрими Світ-замазюру уперто ми білимо, Хай він засвітиться душами вмитими. Хай у колисці дитя перекутане Синь-оченята зведе над іконами. Світе! Збідній павуками-осмутами, Щезни старцями, наповнися дзвонами! І полети рушниками і стінами, Де фотокартки усміхнено-райдужні - Сміхом, обручками і білопінними Сукнями в церкві, костьолі чи ратуші. Білимо, білимо, білимо, білимо, Синню підводим і зеленню трусимо. Світе! Облиш обростати дебілами Хтиво-тупими і лисо-розпусними. Лізе уперто підтоптаний збочинець Он до школярки в старенькому платтячку. Як відмити мені тебе хочеться Світоньку ветхий мій! Латка на латочці...                            В СТИЛІ РЕТРО Білими віршами, римами білими                        Місто скучило за зорями, І дітлахів голосистими зграями!                         Засмутилось, Світе, тримайся! Ми білимо, білимо!                 Небом – полечком розораним Білим – по стінах. І синькою – з краю.               Тепло вкрилось.                                                                                  Небо вікнами засвічене,          БАБИНЕ ЛІТО                                            Хворе бруком, Бабине літо – бабине щастя,                                 Вулиці слідами мічені,     Вересень-верес, вереск пташиний.                      Мерзнуть в руки.          В осені-бабці капор прим'явся,                            Синя лавка служить островом,     Плащ забруднився в краплі ожини.                     Сніг – мов хвилі. Бабця ти бабця... Добра до внуків,                       Бродять містом сірі постаті Щедра й плаксива (клунок порвався).                 В ретро-стилі, Осінь в зажурі стискує руки -                               Мов якась сумна історія, Десь випивоха-дід заховався.                                Вкрита млою.   Крашанка-сонце в бабине літо                              Небо скучило за зорями     Райдуги стелить з хати до хати.                            Й за тобою. Осінь самотньо швендяє світом -                                                    Треба ж нарешті, діда шукати.

КРИМСЬКИЙ Анатолій Анатолійович (07.08.1938, с. Триліси) — поет, прозаїк, лікар. Племінник письменника Андрія Кримського. Закінчив Харківський медичний інститут. Працював лікарем швидкої допомоги у Харкові та Кіровограді, головним лікарем дільничної амбулаторії в с. Трилісах. Поезії і прозу пише з юнацьких літ. Автор поетичних збірок «Перша краплина» (1976), «Погляд крізь відстань» (1993), «Вічний водограй» (1993), збірки поезії, прози і драматургії «Недогризки душ» (2000), "Не всі рани гояться” (2002), книги літературних пародій «Поет на груші» (разом з С. Колесниковим, 1995), повісті "Борис – ім'я Християнське” (2004). Вірші надруковані у посібнику з літератури рідного краю «Із цілющих джерел рідного краю» (1999), вірші та проза в альманасі «Вічна любов» (2010). Вірші перекладені англійською та російською мовами. Понад 20 віршів, покладених на музику композиторами К. Шутенком і П. Лойтрою, стали піснями. Член Національної спілки письменників України (1996-2005), Конгресу літераторів України (з 2008) та редколегії газети «Література та життя» (Київ), Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, Міжрегіональної спілки письменників України, Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» (з 1962). Почесний голова Кіровоградської обласної організації Конгресу літераторів України, художній керівник Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила». ПОЕЗІЯ                                                              І  в тихім мороці крайнеба     Її не вимолиш у Бога,                                        З землею зіллється тоді,     Не кожному – таке причастя.                            І знову я прийду до тебе     Вона раптова, ніби стогін                                 У сни пахучі й молоді.     Від щастя.     Здолаєш біль ти разом з нею,                                           МАЮ ВДАЧУ     Шпурхнеш у простір                                         Кажуть – в кожного своє     І залунає понад землею                                     Особливе є,-     Лунка, як постріл.                                              То червневе, то лютневе,     Розсипле блискавки гарячі,                              А у мене березневе     Здола безкрилля                                                 Все життя моє.     І світ відкриється незрячим,                             Виглядаю з небокраю     Котрий створив я.                                              Гомінкі пташині зграї,     А, може, просто – тихенькі рими                     В даль очима і думками супроводжую.      Шепне з сторінки -                                             Кожен ранок прокидаюсь,     Неповторна,                                                        Як народжуюсь.     Невідділима.                                                        Шлю привіт весні     Моя.                                                                      Із юнацьких снів,     І тільки.                                                                Завжди все нове для мене,                                                                                           Як у березні:                 ЕЛЕГІЯ                                                     І поля нові,     Ось так – хмаринкою легкою                             І ліси нові,     Над білим світом пропливу.                               Проліскові, мов шовкові,     Махну здаля тобі рукою,                                    Оксамитові!     Впаду дощем в гірку траву.                                Сів на гілку шпак,-     Дихне вітрець – не згадуй лихом,                      Як же можна так     Зітхне верба: літа – літа...                                    Нескінченно дивуватись     Моє “прощай” озветься тихо                               З весняних ознак?     Цілунком на твоїх устах.                                     Не скажу шпаку     А на душі так легко й чисто,                               Новину якусь.     Як в синім небі повесні.                                      Просто, шпаче, маю вдачу     Лиш десь заплаче особисто                                Весняну таку     Моя гітара – по мені.                                           Як у зав'язі,     І в очереті  риба,                                                  Як у нарості...     Щось залепече верболіз                                      І тому не знаю втоми,     І місяця прозора скибка                                      А ні старості!     Повільно спуститься за ліс.

ТИМКО Світлана Парфентіївна (28.06.1939, с. Олександрівка Добровеличківського району) – прозаїк, поетеса. 
    Працювала у колгоспі в Добровеличківському районі, в тирі в смт Олександрівці. Проживає в смт Олександрівці. Друкувалася у загальноукраїнській газеті «Сільські вісті», в кіровоградських обласних газетах «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Молодий комунар», Олександрівській районній газеті «Вперед». Була переможцем обласного конкурсу на краще оповідання. Дипломант загальноукраїнської газети «Сільські вісті» (2009). Автор збірки поезій «Плач Несміяни» (2000), повісті-детективу «Забута історія» (2002, 2010 р.), роману «Два товариші» (2009), оповідань «На тому березі. Акорди життя», повістей «Настуня», «Доля, доленька» (2010), збірки прози «На тому березі…» (2011). Член Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (з 2011), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ», Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».
     
ЧОГО БАТЬКО ОНІМІВ?

Виріс син  і не схотів
Вух більш затикати,
Повіз він до екстрасенсів
Батька лікувати.
Як уже там лікували,
Що вже з ним робили,
Та добратися додому
Вистачило сили.
Позбігалися куми,
Сусіди зійшлися.
Який ти культурний,
Мовляв, покажися.
А Андрій сидить у кріслі
І дивиться лише,
Не говорить і півслова
Та ще й важко дише.
Тож сусіди і куми
Дивляться на нього:
Невже ж оце з чоловіка
Зробили німого?!
Син запевнив: “Не журіться.
Він не оніміє.
Це він без матюків
Говорити не вміє!”

ШЕВЧЕНКО Віктор Данилович (16.01.1960, Новосибірська область, Російська Федерація) – поет, прозаїк, гуморист, самодіяльний композитор, працівник культури. З середини 1970-х мешкає у Олександрівському районі. Закінчив Олександрійське училище культури та Київський державний інститут культури. Майже вся трудова діяльність – у галузі культури. Нині працює режисером народного аматорського театру Олександрівського районного будинку культури. Основне захоплення – сцена. Тричі одержував дипломи за кращу чоловічу роль за підсумками обласного огляду-конкурсу «Театральна весна Кіровоградщини», дипломант Всеукраїнського конкурсу читців. Різножанрові твори друкувались у газетах «Кіровоградська правда», районних газетах «Вперед», «Лісовими стежками», журналі «Світ лісу». Член Конгресу літераторів України (з 2011), обласного літоб’єднання «Степ», Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила». Лауреат обласної літературної премії «Сокіл степів» за 2010 рік.

БАРАБАШ Світлана Григорівна (30.06.1941, смт Олександрівка) — заслужений працівник освіти України, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, доктор філологічних наук (2004), професор, літературознавець, критик, поетеса,  член Національної спілки письменників України (2004).   Закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Працювала журналістом, вчителем, викладала українську літературу в Донецькому університеті та в Кіровоградському педагогічному  інституті. Нині завідуюча кафедрою українознавства Кіровоградського національного технічного університету. Автор понад 200 наукових праць з історії української  літератури, фольклору, питань сучасного літератур¬ного процесу та культури. Окремими виданням вийшли праці "Чарівне джерело поезії" (1985), "Серце вільне і пісенне" (1989), “Душа прозріє Всесвітом очей...”, “Поетичний світ Ліни Костенко”,  “Ліна Костенко: Філософія поетичного живопису” (2003), Лірика кохання Ліни Костенко: спроба осягнення” (2003), “Поетична історіософія Ліни Костенко: Безсмертя Духу” (2003)  інші. Автор збірки поезій "Золоті причали" (1998). Разом з Б.М. Кузиком впорядкувала збірку українських народних пісень “Пісні з маминого голосу” (2003). Ведуча публіцистичної програми Кіровоградського обласного телебачення "Вітальня Світлани Барабаш". Лауреат премії ім. В. Винниченка кіровоградської обласної газети “Народне слово”.                 ЧЕРВЕНЬ                                                         Єдина, як сльозинка в оці,     Сухий, гарячий, світлий червень                                   Що душу сповнює ущерть.   Враз спалахнув вогнем пожеж.                                         Безсмертна, як душа в пророцтві, А далі липень, далі серпень...                                           Всесильна, як життя і смерть.  І біль людський – без строку й меж.                                   Вона – прадавній голос крові, Мою колиску обпалила                                                      Вона – прозріння світла мить. Страшенна, небачена війна.                                              Як життєдайний нерв любові, Вкраїна тяжко голосила.                                                   Як каяття, вона болить. Ридала мама край вікна.                                                  Своя у кожного стежина, ...Вже півстоліття за плечима.                                           І віра в кожного своя. Горну до себе онуча.                                                        Та в нас єдина Україна - І тато добрими очима                                                        Твоя й моя. Твоя й моя. Нас біля хвіртки зустріча. І навіть в свято Перемоги,                                                      х х х Коли вдягає ордени,                                       Пришпорює Осінь баских своїх коней, Болять йому важкі дороги                              Сухими степами співа горизонт. Його останньої війни.                                     Стрімкою стрілою пронизує спомин                                                                      Про зраджені долі Хмельницьких і Гонт. ТЕПЛО ЗЕЛЕНОЇ ДУШІ                                  Ще Ятрань пісенна в степах Нагріта стежка під ногами.                                                                         круто в'ється,                    Високе небо. Сонце. Степ.                             І Тясмин правічний несе тугу вод.             І рідний Тясмин берегами                               Ще рід наш козацький Від спеки літньої отерп.                                                                    над лихом сміється, Смаглявий день всім  циганчаткам                 І Душу піснями рятує народ.  Носи  облуплені припік.                                  В них сяють хоругви злото-малинові,         Босоніж лопотить дівчатко                              В них Долі трагічна й висока печать. У степ. У день. У світ. У вік.                            Прадавні сварожі мости калинові За ним услід – стежки і роси.                          Вертають тих коней, І полини. І спориші.                                                                         що в Вічність летять. І гріє ноженята босі                                                                        Тепло Зеленої Душі.                                                                    В НАС ЄДИНА УКРАЇНА Своя у кожного стежина, І віра в кожного своя. Та в нас єдина Україна - Твоя й моя. Твоя й моя. КУПЧИНСЬКА Наталя Карапетівна(03.05.1955, с. Китайгород) — поетеса, бібліотекар. Закінчила Харківський інститут куль­тури (1998). Довгий час працювала в Олександрівській районній бібліотеці для дорослих. Нині бібліотекар Олександрівської філії Кіровоградського професійного ліцею побутового обслуговування. Друкувала­ся в періодиці, колективних збірках «Написане не зникає» (1994), «Зоря материнства» (2005), альманасі «Вічна любов» (2010). Авторка поетичних збірок «Осінній зорепад» (1993), «Весь світ в тобі люблю» (1998),  "Щастя мені до лиця” (2003). Вірші надруковані у посібнику з літератури рідного краю «Із цілющих джерел рідного краю» (1999). Учасник з’їзду молодих літераторів Півдня України. Член Конгресу літераторів України (з 2011), Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ»,  Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».